Науковці виявили справжню причину недуг у стародавніх людей. Дослідження унікального скелета віком 2000 років показало, що навіть у тропіках жителі страждали від смертельної цинги через свій повсякденний раціон.
Про це повідомляє сайт Новини Планети з посиланням на Phys.org.
Традиційно цингу вважають хворобою виснажених моряків під час тривалих подорожей. Проте нові археологічні знахідки на півночі Філіппін кардинально змінюють це уявлення. Вчені ретельно дослідили останки молодого чоловіка, який жив близько двох тисячоліть тому, і виявили на них чіткі сліди хронічного дефіциту вітаміну С.
Увагу археологів привернуло так зване «Поховання 4» на стародавній стоянці Нагсабаран. На відміну від інших могил, тут не було жодних коштовних дарів чи кераміки. Сам скелет мав серйозну ваду — ліве стегно чоловіка повністю зрослося з тазом, що робило його майже нерухомим. Спочатку вважалося, що саме це спричинило деформації кісток, але детальний аналіз черепа та щелепи розкрив справжню картину важкого ураження цингою.
«Цинга — це насамперед дефіцит найважливіших мікроелементів, тому для її розвитку зовсім не обов’язково голодувати. Людина може регулярно споживати надзвичайно калорійну їжу, але при цьому страждати від критичної нестачі вітамінів», — пояснила співавторка дослідження доктор Меландрі Влок.
Виявилося, що головним ворогом стародавніх поселень міг бути звичайний рис. Хоча він давав достатньо енергії для виживання, у ньому повністю відсутній вітамін С. До того ж, постійна термічна обробка та кип’ятіння їжі додатково руйнували залишки корисних речовин. Без цього вітаміну організм стрімко втрачав колаген, судини починали кровоточити, а запалені ясна призводили до випадання зубів.
«Вітамін C є абсолютно критичним компонентом для формування нової кісткової тканини. Тому при його тривалій відсутності кістки хворого повністю втрачають здатність до природного самовідновлення», — наголосила фахівчиня.
Попри страшні діагнози та майже повну фізичну нерухомість, цей чоловік зміг прожити тривалий час. Дослідники переконані, що це стало можливим виключно завдяки високому рівню соціальної емпатії. Одноплемінники дбайливо готували для хворого спеціальну м’яку їжу та постійно допомагали змінювати положення тіла, щоб уникнути появи смертельних пролежнів.
