Вибух на “Північному потоці”: хто стоїть за найбільшою диверсією сучасності

Вибух на “Північному потоці” / фото: Al Jazeera

26 вересня 2022 року сейсмографи в Данії та Швеції зафіксували потужні підводні вибухи в Балтійському морі. Через кілька годин на поверхні води, поблизу данського острова Борнхольм, забурлило море — з пошкоджених газопроводів “Північний потік-1” та “Північний потік-2” виривалися мільйони кубометрів газу. Майже одразу стало зрозуміло: це не аварія. Це була навмисна, ретельно спланована диверсія.

Було пошкоджено три з чотирьох ниток газопроводів, що з’єднували Росію та Німеччину. Світ завмер у запитанні: хто наважився здійснити такий зухвалий акт саботажу, що назавжди змінив енергетичну карту Європи? Пройшло понад три роки, але офіційної відповіді досі немає. Є лише три основні версії, кожна з яких має свої мотиви, докази та слабкі місця.

Версія №1: Російський слід

Багато західних політиків та експертів одразу вказали пальцем на Росію. Хоча ідея знищувати власні, надзвичайно дорогі газопроводи здається абсурдною, у цієї версії є своя логіка.

• Мотив: Створити енергетичний хаос напередодні зими, щоб змусити Європу панікувати і тиснути на Україну з метою переговорів на умовах Кремля. Також це могла бути демонстрація сили: показати, що Росія може атакувати будь-яку критичну інфраструктуру на дні моря, включно з інтернет-кабелями та іншими газопроводами.
• Слабкі місця: Ця версія суперечить фінансовій логіці. “Північні потоки” були головним важелем енергетичного тиску Росії на Європу. Знищивши їх, Росія втратила цей важіль і багатомільярдний актив.

Версія №2: Американський слід

Ця теорія, яку активно просуває Росія та деякі західні журналісти, вказує на Сполучені Штати.

• Мотив: США завжди були рішучими противниками “Північного потоку-2”, вбачаючи в ньому інструмент геополітичного впливу Росії на Німеччину та ЄС. Знищення газопроводів остаточно розривало енергетичні зв’язки між Берліном та Москвою, посилюючи позиції США як постачальника скрапленого газу до Європи. Цю версію підігріла знаменита заява президента Джо Байдена, зроблена ще в лютому 2022 року: “Якщо Росія вторгнеться… тоді “Північного потоку-2″ більше не буде. Ми покладемо цьому край”.
• Докази: Головним “доказом” є розслідування американського журналіста-лауреата Пулітцерівської премії Сеймура Херша. Посилаючись на анонімне джерело, він стверджував, що вибухівку заклали водолази ВМС США за допомогою Норвегії під прикриттям навчань НАТО.
• Слабкі місця: Білий дім категорично спростував ці звинувачення. Розслідування Херша базується лише на одному анонімному джерелі і не має жодних матеріальних доказів.

Версія №3: Український слід

Ця версія, що з’явилася навесні 2023 року, стала несподіванкою і на сьогодні є однією з головних у розслідуванні німецьких слідчих.

• Мотив: Для України знищення “Північних потоків” мало б чіткий стратегічний сенс: назавжди позбавити Росію головного джерела доходу для фінансування війни та усунути будь-яку спокусу для європейських політиків повернутися до “бізнесу як зазвичай” з Кремлем.
• Докази: Розслідування німецьких видань Der Spiegel та Zeit вказують на невелику проукраїнську диверсійну групу з шести осіб. Згідно з цією версією, вони використали 15-метрову вітрильну яхту “Андромеда”, орендовану в Польщі через фірму, пов’язану з українцями. Слідчі нібито знайшли на столі в каюті яхти сліди військової вибухівки “октоген”.
• Слабкі місця: Офіційний Київ категорично заперечує будь-яку причетність до диверсії. Багато експертів сумніваються, що така складна глибоководна операція могла бути здійснена невеликою групою з вітрильної яхти без підтримки держави.

Чому розслідування зайшло в глухий кут?

На сьогодні офіційні розслідування Швеції та Данії вже завершені. Їхній висновок: диверсія була, але встановити винних неможливо. Розслідування в Німеччині триває, але без гучних результатів.

Правда, ймовірно, так і залишиться похованою на дні Балтійського моря. Вибухи сталися в міжнародних водах, що ускладнює юрисдикцію. Збір доказів на глибині 80 метрів є надзвичайно складним, а в геополітичній грі, де замішані інтереси найбільших держав світу, ніхто не зацікавлений у розкритті незручної правди.