У Великій Британії завершилось археологічне дослідження, яке допомогло уточнити походження блакитних каменів Стоунхенджа. Група під керівництвом геолога Річарда Бевінса провела повторний аналіз одного з ключових зразків — валуна Ньюолла, знайденого ще у 1924 році. Робота підтвердила одну з давніх гіпотез і поставила під сумнів іншу.
Про це повідомляють Новини Планети з посиланням на Journal of Archaeological Science.
Метою дослідження було не лише встановити геохімічне походження каменів, а й з’ясувати, як вони опинилися на Солсберійській рівнині. Порівняльний аналіз показав, що частина матеріалу була доставлена з каменоломні Крейг-Рос-и-Фелін в Уельсі. Зразки валуна повністю відповідають місцевим породам — збіглися рівні цирконію та торію. Також на поверхні знайдено карбонат кальцію, що свідчить про тривале перебування каменя в мелових ґрунтах Південної Англії.
Колись існували дві основні гіпотези: або камені перенесли люди, або їх перемістив льодовик. Проте у регіоні не виявлено слідів зледеніння, і відсутні уламки, які мали б залишитись після руху льоду. Це робить льодовикову версію малоймовірною.
Аналіз тріщин і борозен на валуні Ньюолла не підтвердив, що вони виникли під дією льодовика. За словами дослідників, ці утворення могли з’явитися внаслідок природного вивітрювання. Такий результат ще більше зміцнює позиції гіпотези про штучне транспортування, яка вважає камені частиною людського будівництва, а не природного процесу.
Дослідники зазначають, що неолітичні громади, які жили близько 5000 років тому, могли перемістити важкі блоки вагою понад три тонни на відстань до 200 кілометрів — з території сучасного Уельсу до місця, де нині розташований Стоунхендж. Як саме це було зроблено — досі залишається загадкою.
