Тривалий час вважалося, що виверження супервулкана, яке може суттєво вплинути на атмосферу Землі, призведе до масового вимирання. Проте нове дослідження показало, що хоч катастрофа й не стане повним кінцем світу, умови життя на планеті значно погіршаться.
Про це повідомляють Новини Планети з посиланням на Gizmodo.
Група екологів з Університету Сент-Ендрюс провела дослідження, що дало нові уявлення про вплив супервивержень на клімат Землі. Вони проаналізували зразки льодових кернів з Гренландії та Антарктиди, а також осадові породи з дна Тихого океану поблизу екватора. Знайдені частинки вулканічного попелу пов’язують з виверженням Лос-Чокойос, яке відбулося приблизно 79 500 років тому в сучасній Гватемалі.
В історичному контексті останнє потужне виверження сталося у 1991 році, коли вулкан Пінатубо на Філіппінах викинув у атмосферу 20 мільйонів тонн сірки, що спричинило глобальне похолодання на 0,5°C протягом двох років. Величезна хмара попелу сягнула висоти 35 км, а вибух змінив рельєф гори, утворивши кальдеру діаметром 2,5 км. Попри заходи безпеки, виверження завдало значних збитків, зокрема авіації, де навіть літаки, що пролітали на значній відстані, зазнали пошкоджень.
За індексом вулканічної експлозивності виверження Пінатубо оцінюється у 6 балів, тоді як Лос-Чокойос отримало 8, що є мінімальним рівнем для класифікації події як супервиверження. Викиди вулканічного попелу та газів спричинили тимчасове зниження температури на планеті, проте ефект тривав не більше двох десятиліть. Хоча явище могло сприяти утворенню додаткових льодових покривів, кліматична система зуміла відновитися приблизно за 30 років.
Ця подія сталася задовго до появи писемності, а можливо, навіть до розвитку складного мовлення, проте сучасні люди вже населяли Землю. Те, що людство та багато інших видів пережили цей період, свідчить про їхню адаптаційну здатність до глобальних змін довкілля. Навіть такі масштабні катаклізми не призводять до негайного зникнення цивілізації, хоча й викликають серйозні наслідки.
Супервиверження відбуваються надзвичайно рідко. Останнє відоме сталося близько 25 500 років тому в Новій Зеландії, залишивши після себе кальдеру, відому як озеро Таупо. Хоча такі явища можуть мати серйозний вплив на клімат, нині вони не становлять безпосередньої загрози для людства.
Науковці наголошують, що отримані результати розширюють уявлення про реакцію кліматичної системи на значні викиди сульфатів у стратосферу. Це допомагає краще оцінити потенційні ризики майбутніх вулканічних катастроф та їхній вплив на довкілля.
