Люди давно помічали, як домашні тварини смикають лапами уві сні, і пов’язували це з їхніми сновидіннями. Відомо, що у людей фаза швидкого руху очей (REM) супроводжується сновидіннями, тому схожі посмикування у тварин здавалися доказом цього процесу. Однак справжня причина такого явища може бути зовсім іншою й відігравати важливу роль у функціонуванні організму.
Про це повідомляють Новини Планети з посиланням на Vox.
Нейробіолог Марк Блюмберг з Університету Айови поставив під сумнів припущення про зв’язок посмикувань уві сні зі сновидіннями. Він звернув увагу на те, що навіть у новонароджених тварин, які ще не мали життєвого досвіду, спостерігаються такі рухи. Це наштовхнуло його на думку, що їхня природа може бути іншою, не пов’язаною з уявними образами під час сну.
Щоб розібратися в цьому явищі, Блюмберг провів досліди на щуренятах, де штучно відключив мозкову ділянку, відповідальну за створення снів. Незважаючи на це, їхні тіла продовжували смикатися так само активно, що дало підстави припустити: ці рухи виконують функцію, незалежну від сновидінь.
Дослідження показало, що такі посмикування допомагають мозку на ранніх етапах розвитку формувати карту тіла. Кожен рух викликає сенсорний відгук, сприяючи кращому розумінню можливостей власного організму. Це особливо важливо для молодих тварин, оскільки їхня нервова система ще тільки адаптується до контролю за рухами.
Подібні міоклонічні скорочення відзначаються не лише у людей і ссавців, а й у птахів, рептилій та навіть комах. У морських ссавців, таких як дельфіни й деякі кити, посмикування відбуваються лише на одній половині тіла, оскільки їхній мозок під час сну залишається активним частково.
У людей також існує схоже явище – гіпнічні поштовхи, що виникають перед засинанням. Вони вважаються еволюційним механізмом, що допомагав нашим предкам уникати падіння з дерев. Така реакція могла відігравати важливу роль у виживанні, зберігаючи чутливість до втрати рівноваги.
Спостереження за щурами підтвердили, що посмикування частіше зустрічаються у молодих особин і поступово зменшуються з віком. Це свідчить про їхню важливу функцію в налаштуванні моторного контролю та адаптації нервової системи. У старих тварин ці рухи хоч і трапляються рідше, але, ймовірно, допомагають підтримувати та коригувати координацію. Це спростовує традиційне уявлення про посмикування уві сні як випадковий супутник сновидінь і натомість підкреслює їхню значну роль у розвитку й підтримці нервово-м’язової взаємодії.
